Народжений березневим ранком на початку ХІХ століття кріпаком, він мав прожити, тяжко працюючи на панщині, в злиднях, пригнобленим та зневаженим, котрому «і помолитись не дають».
Втім йому судилося стати культовою фігурою української літератури, створивши безсмертну поезію, сувору і ніжну.
«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.
Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури…» - сказав Іван Франко.
Невимовний біль за рідну Україну ятрить йому душу…
За Україну, де панують «недолюди, діти юродиві», «розбійники неситі, голодні вороги». У славетному «Заповіті» полум’яні думки переповнювали поета:
…Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте…
У цьому, можливо, можна вбачати Господнє призначення поета: не для любові – для боротьби, не для родини – для вітчизни.
І сьогодні в неспокійний час, нам, можливо, як ніколи потрібні слова Шевченка, його незламна віра в те, що буде мир і правда між людьми.
Про поета ми знаємо здається все: від його босоногого дитинства, до останніх років у сирій петербурзькій майстерні.
Змалку вивчаємо його вірші. Тарас був одним із народних пророків, титаном духу.
| 
