Голод 1932-1933 років в Україні - то найбільша трагедія людства XX століття, коли голодною смертю загинули мільйони українців, більше ніж під час Другої світової війни.
Цей стражденний 1933. Україну одну з найродючіших й найблагородніших земель, огорнули чорні крила голоду, сліз, страждань… Це крила хижака, які міцно стискали до нестями, до болю, до божевілля. Досі не віриться, що тут в Україні – житниці - раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік.
Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором 1933 року. Що ж забрали з собою в могили мільйони великомучеників голодних років? Не тільки те, що могли самі створити, але й те, що так і не передали нащадкам. Страшне провалля утворилося на місці 33 року в демографічній структурі населення України.
А пішли ж кращі з кращих. Несли в могили найкоштовніше, що має нація - гени розуму, людяності, відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обірвався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано страшного удару.
Не звільняється пам’ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну…
Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині, не храми –
Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам’яної гори,
Надійшли. Придивляюсь «Вкраїна, двадцяте століття»
І не рік, а криваве клеймо «Тридцять три»
У суботу, 26 листопада, ми поставили та запалили свічечку на своєму підвіконні. Вогник пам’яті за невинно убієнними був знаком нашої скорботи. | 